23 листопада - 120 років від дня народження 

Віктора Степановича Косенка

Творча спадщина музиканта розмаїта за образами йжанрами: від витончених вокальних і фортепіаннихакварелей – до симфонічних полотен. І все ж в історіюукраїнської радянської музики композитор увійшов якглибокий ніжний лірик.

Віктор Степанович Косенко народився 24 листопада 1896 року у місті Санкт-Петербурзі в сім’ї військовослужбовця. Через два роки батька перевели до Варшави. Там його родина прожила до 1914 року.

1918 року закінчив Петроградську консерваторію по класах композиції у Н. А. Соколова та фортепіано у І. С. Миклашевської. З 1918 викладав у Музичному технікумі в Житомирі (пізніше — директор Житомирського музичного училища). У 1938 році училище назвали його ім'ям. З 1929 викладав у Київському музично-драматичному інституті (з 1932 — професор). В 1934-37 працював у Київській консерваторії. В історію української музики Віктор Косенко увійшов, насамперед, як неперевершений лірик. Його вокальна, камерна і симфонічна творчість наповнена романтичними інтонаціями слов'янської музики і народної пісні.

Житомирське музичне училище імені Віктора Косенка

Одному з небагатьох українських композиторів того часу — Косенкові пощастило отримати європейську музичну освіту. Його дитинство пройшло у Варшаві. Він був справді вундеркіндом: ще у віці шести років, не знаючи нот, з голосу грав «Патетичну сонату» Бетховена. Унікальні здібності хлопчика розвивали професори Варшавської консерваторії. Музичну освіту Косенко продовжив у метрів Петербурзької консерваторії. Її тодішнім директором був відомий російський композитор Олександр Глазунов. Оцінивши обдарованість Косенка, Глазунов звільнив його від платні за навчання. У Петербурзі юний музикант зустрічався з Рахманіновим, Скрябіним.

Більшу частину життя Віктор Степанович прожив у Житомирі. Тут Косенко і його друзі-музиканти створили мистецьке середовище, яке не поступалося столичному. Як згадує співачка Зоя Гайдай, їхніми слухачами були, насамперед, селяни, робітники і солдати. На життя молодий Косенко заробляв ілюструючи музикою німі фільми. Сучасники розповідають, що глядачі бігали за ним із кінотеатру в кінотеатр, щоб послухати дивовижну гру музиканта. Адже Косенко був феноменальним піаністом.

Він залишив після себе десятки творів, які увійшли до золотого фонду української фортепіанної музики. Серед них «Альбом дитячих п'єс», на якому зростало багато поколінь юних піаністів.

Композитор прожив лише 42 роки. Уже професор Київської консерваторії, Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні.

Про безсмертя митця дуже гарно написав Володимир Сосюра у вірші, присвяченому композитору і музиканту Віктору Степановичу Косенкові: 

Від нас пішов ти в морок ночі,

Де ні гудків, ні шуму трав,

Навік твої погасли очі,

Акорд останній одлунав,

Та хай загине мить скорботи,

Не треба суму в наші дні!

Вони живуть в серцях народу –

Твої мелодії ясні.

Летять у даль шляхи залізні.

Ні, ти живий, між нами ти,

Того, хто все віддав Вітчизні,

Не може смерть перемогти.

В. Сосюра